"Українська столиця"

"Українська столиця" http://www.stolytsya.kiev.ua/ «Шешори» вмістили всіх. Кількість гостей фестивалю «Шешори’2008» сягнула близько 50 тисяч людей http://www.stolytsya.kiev.ua/118/art/1216304467.html С 12 по 14 липня в маленькому селі Воробіївка Вінницької області відбувався фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори Подільскі. Багатоголосся». Цьогорічний фестиваль став наймасштабнішим за всі шість років існування «Шешор»... Фестиваль Fri, 18 Jul 2008 17:21:07 +0300

С 12 по 14 липня в маленькому селі Воробіївка Вінницької області відбувався фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори Подільскі. Багатоголосся». Цьогорічний фестиваль став наймасштабнішим за всі шість років існування «Шешор». Близько 50 тисяч гостей фестивалю танцювали під музику колективів з України та Європи, вчилися гончарству, розпису по склу та мистецтву створювати ляльки-мотанки, співали пісні, водили хороводи, милувалися об’єктами ленд-арту, купляли сувеніри та етнічну одежу, дивилися вистави та кінофільми. Вихідними на Вінниччині вдруге пройшов фестиваль «Шешори Подільські», хоча в історії фестивалю цей рік – вже шостий. Перші чотири роки фестиваль «Шешори» відбувався у карпатському однойменному селищі, а потім керівництво вирішило змінити концепцію і зробити фестиваль пересувним. Такий крок був дуже ризикованим, адже мальовнича карпатська природа додавала фестивалю неабиякої популярності. Але, незважаючи на скептичні прогнози, фестиваль «Шешори Подільські» вже в минулому році зібрав вдвічі більше гостей, ніж останній із «карпатської серії» – понад 15 тисяч людей замість 7 тисяч. А в 2008-му році кількість гостей навіть перевищила очікування керівництва – до Воробіївки приїхало загалом за три дні близько 50 тисяч людей, 5 тисяч з яких жили в наметовому містечку. Звісно, не всі гості були фанатичними шанувальниками етнічної музики, але такий ажіотаж навколо «Шешор» робить фестиваль найпопулярнішим з українських аналогічних свят. Конкуренцію йому становить тільки свято Олега Скрипки «Країна Мрій», яке проходить напередодні «Шешор» у Києві. Тим не менш, «Країна Мрій» в цьому році скоротилася з трьох днів до двох через брак коштів. А «Шешори», за словами директорки фестивалю Ольги Михайлюк, вперше за шість років став самоокупною та прибутковою акцією, незважаючи на доволі великий бюджет у 300 тисяч доларів. «Для України фестиваль «Шешори» – рідкісний приклад вдалої співпраці українського культурного фонду, міжнародних культурних структур, місцевої адміністрації та спонсорів», – каже Ольга Михайлюк. До речі, позитивні зміни торкнулися і самого культурного фонду. Якщо раніше засновником фестивалю була благочинна організація «Інформаційний центр «Зелене досьє», то зараз культурологічна її частина відокремилася в фонд «Арт поле» і, окрім власне «Шешор», почала займатися культурними проектами — організовувати концерти (наприклад, виступ гурту «Даха Браха» у Вінниці), видавати диски («Карпатський диск» з піснями трьох українських гуртів і трьох іноземних). А другим за масштабністю проектом «Арт Поля» після «Шешор» став фестиваль української музики «Уніж» у Закарпатті, проведений цього року на свято Трійці. Від 5 до 75 гривень за мистецтво Незважаючи на величезну кількість народу, керівництву фестивалю все ж таки вдалося пристойно вирішити організаційні питання. Якщо починати критику з Вінницького вокзалу, звідки прибували гості, організаторів можна пожурити за недостатню кількість маршрутних таксі, що їхали на «Шешори Подільскі», але похвалити за розставлені по дорозі до фестивалю вказівники для машин. За 50 гривень реєстраційного внеску гості могли розташуватися на території «Шешор» у наметі (своєму, або орендованому за 25 гривень у туристичних компаній, що працювали на фестивалі), вільно відвідувати численні майстер-класи музикантів і майстрів, дивитися вистави і кіно. За 75 гривень гостям дарували шешорський диск, а також перепустку на всі заходи фонду «Арт поле» протягом року. Наметове містечко розтягнулося аж до лісу, але місця вистачало усім зареєстрованим гостям. Туалети і душ, організовані Вінницькою облрадою, не виблискували ідеальною чистотою, але, принаймні, їхня кількість дозволяла не створювати черг. Щоб потрапити на фестиваль лише на один концертний день без поселення, треба було заплатити лише 5 гривень. Фолкові суміші «Шешори Подільські. Багатоголосся» мали потужну музичну програму. Окрім зірок української етно-сцени — музикантів «Даха-Браха», «Перкалаба», «Пропала грамота» — на фестивалі виступило багато іноземних гуртів із Франції, Великобританії, Швеції, Чехії, Польщі, Грузії, Росії, Німеччини та Білорусі, – загалом 10 ансамблів із 23-х гуртів-учасників фестивалю. У перший день публіку вразили темношкірі хлопці з франко-сенегальського гурту Nourou, які грали африканський фолк, змішаний з реггі та фанком. Вразили професійністю, музичним драйвом та інтерактивом: «Слава Україні!», — запально викрикував українською соліст гурту Еладж Ембодж у перервах між піснями. Хедлайнером першого дня був гурт «Пропала грамота», соліст якої — Павло Нечитайло працював ведучим на сцені протягом всіх фестивальних днів. На виступ він вдягнувся в траурно-чорний балахон, і міцним, дуже щирим вокалом заворожував публіку, майже як Володимир Висоцький у свій час. Другий день запам’ятався вдалим спільним виступом німецько-естонського «Харків Клезмер бенду» та українця Тимура Фішеля, які доволі жваво зіграли декілька старовинних клезмерських мотивів. Взагалі єврейська музика на Шешорах вже отримала обов’язкову «прописку» — минулого року тут виступала єврейська капела Мерліна Шепарда, дружина якого проводила майстер-клас з виконання наспівів-нігунів. А в цьому році до майстер-класу по нігунах додалися уроки по єврейських танцях та навчання охочих витинанки рейзеле. На третій день виступали гурти «Даха Браха» та «Перкалаба», які вже давно працюють із фестивалем. Під етно-барабани «Дахи Брахи» та гуцульський ска «Перкалаби» зазвичай проходять найенергійніші танці й найчисленніші хороводи. «Даха Браха» виступила добре, але традиційно, а от «Перкалаба» здивувала новою програмою та новим іміджем соліста Андрія Федотова. На сцену він вдягнув костюм від Hugo Boss замість звичних цвітастих штанів. Музика «Перкалаби» стала більш спокійною і дуже стильною. Публіка, що чекала на звичний ска-етно-панк, спочатку трохи розгубилася, але все одно сприйняла зміни добре. Сягаюче мистецтво Музичну частину фестивалю цього року суттєво доповнювала частина театральна. На «Шешорах’2008» театрів було три — у перший день виступав фольклорно-етнографічний центр Дербенівка із Росії, із Чехії заради виступу в другий день приїхав театр «Лишень», а третій день віддали театральним хедлайнерам «Шешор» — центру сучасного мистецтва «Дах». Щоправда — «день» — це умовно, тому що насправді вистави проходили вже за північ, коли закінчувалися концерти. Актори виступали на окремій сцені, а на основній у той час грали етно-діджеї у супроводі фаєр-шоу. З театральної складової фестивалю найнеочікуванішою видалася лялькова вистава Savitri чеського театру маріонеток «Лишень», зроблена в манері театру абсурду на вічні теми сексу та грошей. Театр Дах заради виконання свого спектаклю побудував ціле дерев’яне містечко, в якому під час вистави відбувалося вогняне шоу. Музичний супровід вже традиційно склали барабани «Даха Брахи». З’явився на «Шешорах» і кіно-напрямок. По-перше, у вигляді кліпів, які знімали режисери Олесь та Андрій Санін за допомогою гостей фестивалю, які пробували себе у ролі акторів, операторів, декораторів чи стилістів. Зняте відео демонстрували на концертах під час виступів аутентичних колективів. А в останній день шешорська публіка зняла фільм про саму себе, присвятивши її Артуру – символу цьогорічного фестивалю (символом Артур став, тому що один з гостей цілу ніч викрикував на весь наметовий табір «Арту-у-ур!», і дістав всіх так, що цей викрик пішов у маси, а самому Артуру навіть поставили імпровізований пам’ятник). По-друге, на фестивалі працював кінозал, що розташувався у клубі села Воробіївка. У кінозалі показували документальні стрічки, мультфільм «Злидні» режисера Степана Коваля, що переміг у «Берлінале 2006». Показали й тільки-но знятий фільм польського режисера Яна Сосінського про гурт «Перкалаба». Окремий вид мистецтва на «Шешорах» — ленд-арт, з якого власне все і починалось. На цьогорічному фестивалі арт-об’єкти розмістили за течією річки Південний Буг. З галереї просто неба виділялася робота аргентинського художника Алехандро Гузетті «Літаючи риби», зроблена зі звичайного повсякденного сміття. До слова, художник також провів три майстер-класи, показуючи всім бажаючим, як перетворювати сміття на витвори мистецтва. Ще один цікавий арт-об’єкт зробили художники Дмитро Матюхін та Влада Сошкіна. Роботу «Світоч», виконану із листя латаття та 3,5 тисяч зубочисток, вони розмістили прямо на воді. Простий, але метафоричний витвір під назвою «Споглядання» вийшов у молодої художниці Анастасії Скорикової. Віконце, що висіть під вербою біля річки, символізувало життя природи зсередини. Торгівля за межами музики Окрім культурологічної частини, фестиваль широко розгорнув розважальну та інтерактивну складові. Найпопулярнішою з розваг став ярмарок. Причому одна частина торговців вирішила чесно і законно торгувати в межах фестивалю і платила щоденний внесок 300 гривень, а інша розмістилася за межами фестивалю і підпорядковувалася лише обладміністрації Вінниччини. Продавали традиційно етнічний товар, який вже встиг трохи наскучити: вишиванки, дерев’яні прикраси та кухонне начиння. Цікавою пропозицію було хіба що взуття із конопляної тканини, яке також продається в Києві на Андріївському узвозі. Поряд із цим торгівці привезли вже зовсім неформатні дешеву біжутерію, пластмасові іграшки та інший непотріб. Тим не менш торгівля йшла жваво і продовжувалася до глибокої ночі. Харчовий ярмарок теж розмістився більшою частиною за межами фестивалю, але це вже було за проханням організаторів. За словами директора Ольги Михайлюк, керівництву дуже б не хотілося перетворити фестиваль на пікнік, «де музика обслуговує торгівлю», тому й пішли на таке рішення. Тут продавали всі види шашликів, недорогу смажену й копчену рибу (5 гривень за 100 грамів), якої на Поділлі вдосталь, та медовуху — вино із меду, що користується популярністю на всіх етнічних фестивалях України. А на території фестивалю функціонувала козацька кухня зі смішними цінами за обід (5 гривень за порцію), а також Чайна, з уже несмішними цінами на чай – (50 гривень за літр). Тим не менш тібетський, алтайський та індійський чай із молоком та спеціями, зібраний командою «Масала клубу», користувався популярністю і за ним на годину вперед розписувалася черга. Ще однією розвагою на фестивалі став пляж. Через велику кількість людей вода у Південному Бузі швидко змішувалася із річковим мулом, тому купатися гості фестивалю намагалися ходити якнайдалі. Після купання пропонувалося розфарбувати тіло крішнаїтським боді-артом та вплести собі в волосся хіппівську «расточку». Шешорське майбутнє Якщо торік після підбиття підсумків керівництво фестивалю постало перед гамлетівським питання щодо існування «Шешор», і тодішній фінансовий директор фестивалю Тамара Малькова розповідала, що «Шешори» працюють собі в мінус, то зараз точно можна сказати: «Шешорам’2009» — бути!». Залишилось вирішити — де бути. Директор Ольга Михайлюк виокремлює два варіанта: провести ще один фестиваль на Вінниччині або переїхати в Полісся. Остаточну відповідь агентство «Арт Поле» дасть восени цього року.

Світове турне на підтримку останнього альбому «Loose» Неллі Фуртадо здійснювала з дочкою, чотирирічною Невіс. «Для нас гастролі — це насамперед місце для веселощів», — зізналася Фуртадо. Спокійне турне розбавила штормова погода в Польщі та конфлікт зі співаком Тіматі, що стався за лаштунками концерту в Москві. Канадсько-португальська співачка Неллі Фуртадо прибула до Києва напередодні концерту. За час відвідин встигла спробувати українську кухню, з якої виділила для себе вареники. Звісно, про Україну співачка ні сном, ні духом — єдиний досвід знайомства з українською культурою стався ще в школі, коли дівчина побачила національні танці, також якесь уявлення дало спілкування з канадськими емігрантами українського походження. Зате Неллі Фуртадо переглянула сторінки минувшини України та заявила, що такої насиченої та цікавої історії ще не знала. Місцем музичного дебюту Неллі Фуртадо в Києві став Міжнародний виставковий центр. Співачка не возить з собою вантажівки з обладнанням, тож влаштування концерту повністю лягло на організаторів. У свою чергу, мобільний бренд DJUICE підготував двоярусну сцену з великим екраном, на якому миготіли анімаційні ілюстрації до пісень, проте не подбав про комфорт усіх глядачів. Поп-діву з її музикантами, а особливо шоу-балет, який співачка возить з собою, розгледіти вдалося далеко не всім. Екрана з трансляцією власне концерту не було, а вид з другої фан-зони (квитки куди коштували від 150 гривень) закривали звукорежисерський майданчик, освітлювальна апаратура та підмостки з віп-місцями. На останніх влаштувалася ціла когорта вітчизняних шанувальників Неллі Фуртадо зі світу шоу-бізнесу: сестри Завальські з гурту «Алібі», видавець Валід Арфуш, продюсер Юрій Нікітін. Тим, хто пас задніх, довелося насолоджуватися лише професійним співом поп-виконавиці. Втім, публіки до цього нетипового музичного майданчику прийшло вдосталь. На розігріві Неллі Фуртадо під якісну музику Gorchitza live project відвідувачі потроху підтягувалися, заправляючись пивом. Після півгодинної перерви, що трохи втомила публіку, співачка розпочала концерт з композиції «Like a Bird». Далі полинули знані хіти Turn off the light, Give it to me та Promisious, де співачці замість співиконавців Тімберлейка та Тімбеленда підспівував канадський вокаліст. У той же час Неллі усіляко закликала публіку танцювати, хлопати та махати руками, наслідуючи її. І навіть погралася у Scream (крик), підбадьорюючи слухачів кричати якомога голосніше. Як виявилося під час концерту, у репертуарі Фуртадо є не лише танцювальні хіти, а й ліричні балади на кшталт Try та In god’s hands. Співачка кілька разів перевдягалася, змінюючи квітчасту туніку на чорно-біле вбрання і, зрештою, на червону сукню. Антуражу шоу-програмі надавали танцюристи з балету Фуртадо, використовуючи то великі віяла в композиції Give it to me, то десятки футбольних м’ячів під час пісні-гімну Євро-2004 «Forca». Сюрпризом для слухачів став кавер пісні Heart Of Glass гурту Blondie та знайома мелодія зі Smells like a teen spirit гранж-ідолу Nirvana. Після півторагодинного добре відпрацьованого концерту Неллі Фуртадо виконала на радість танцюючій публіці ще два своїх хіти з останньої платівки — Somebody to love та Maneater. Завершився виступ традиційно піснею All good things come to an end (Все добре закінчується), яку Неллі акомпанувала собі на гітарі. Незважаючи на здійснене світове турне, зі специфікою країн співачка ознайомитися не встигла, оскільки більшу частину часу в турі вона приділяє спілкуванню з шанувальниками. Опісля Неллі Фуртадо планує відпочити та відправитися до одного з місць, де неодноразово була з концертами — до Греції, Лондона чи Нью-Йорка.

70-річчя Михаїла Вороніна, що відзначалося минулого тижня в Жовтневому палаці, вийшло пафосним та театралізованим. Вечір розпочався урочистим відкриттям зірки дизайнера на Алеї слави, а продовжився концертом та, звісно, фешн-показами. Річницю іменитого дизайнера організували з розмахом. Незважаючи на дощову погоду, до Алеї зірок, що розташувалася біля Міжнародного центру культури та мистецтв, а в народі ще Жовтневого палацу, підтягнулася купа люду. Багато хто прийшов подивитися не лише на саму церемонію, а й на численних гостей Вороніна. Аж ось під оркестр барабанщиць до місця події на білому лімузині під’їхав і сам винуватець. На його честь грянули піротехнічні залпи і окутали все навколо стовпами диму. Для урочистої церемонії підготували червону доріжку та прикриту повітряними кульками новоспечену мармурову зірку. Алея зірок з’явилася в 2002 році, і відтоді Вища академічна рада на чолі з почесним президентом Леонідом Кравчуком щороку визначає гідних представників у номінаціях вітчизняної естради, мистецтва та спорту. До сонму зіркотримачів вже увійшли Софія Ротару, Богдан Ступка, Сергій Бубка, Ян Табачник та Йосиф Кобзон. «Визнання у світі та плідна довгорічна робота — головні критерії для зірки, — розповів президент акції «Зірка України» Валерій Куцевалов. — Михаїл Воронін є одним зі 100 найвідоміших дизайнерів світу, тож його поява на Алеї зірок цілком очікувана». Іменитого дизайнера привітав почесний президент академічної ради конкурсу Леонід Кравчук, а «співаючий» політик Оксана Білозір причепила до рожево-золотистого піджака Вороніна орден «Зірка України» ручної роботи з золотом і діамантом. «Я ще нічого не досяг, лише починаю», — скромно заявив іменинник. «За кордоном працювати не бажаю. Хай краще зарубіжні клієнти приїздять на Україну», — окреслив він майбутні плани він. Далі пішли численні квіти та привітання друзів і колег, що потроху переміщалися до МЦКМ. Серед них затесалася і славнозвісна баба Параска, яка не впустила можливості засвітитися особистим привітанням. За словами дизайнера, найцікавіші поздоровлення на день народження він отримав від одеситів-гумористів, а також від власної фабрики, де дівчата виконали для іменинника кілька пісень. Гості теж не залишили ювіляра без подарунків. Директор модельного агентства Влада Литовченко відзначилася камінним годинником XXI сторіччя, а Ян Табачник — золотими ножицями. Та, певно, найприємнішим подарунком стала поява поважних чоловіків-гостей у костюмах від Voronin. У них дефілювали по залу політик Нестор Шуфрич, композитор Володимир Бистряков, ведучий Анатолій Борсюк, скульптор Олег Пінчук, актор Володимир Горянський та багато інших віп-персон. Як зазначив посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан, Михаїл Воронін є великим другом Франції та однією з «найхаризматичніших та найсимпатичніших персон України». Власне, з Францією Вороніна пов’язують і робочі питання: обладнання для фабрики «Воронін» створене в Ельзасі, а перший парфум Voronin розроблювався французькими фахівцями. Розважальна програма ювілею складалася з музичних та фешн-привітань. Тон свята задавав народний артист України Володимир Засухін з «Кутюр’є» та «Берегами». Класику поза часом заспівали творчим тандемом оперний співак Володимир Гришко та солістка болгарської національної опери Аїда Швед. Дует «Світязь» склав власну пісеньку про «скромного, чесного, простого і дорогого» дизайнера, а Юрій Рибчинський присвятив найкращому витвору Вороніна — дочці Ларисі — композицію «Мадемуазель». Поздоровили ювіляра на сцені співачки Тетяна Недельська та Катя Бужинська, а також театр танцю Вадима Єлізарова. Розбавляли пісенну програму покази колекцій від учнів Вороніна, вже знаних дизайнерів та початківців. Чорно-білі «Писанки» від Наталі Гончарук змінили «Сніга Кіліманджаро» Віктора Черкаського, а експериментальне «Орігамі» продемонструвала Людмила Повозник. Продовжила фешн-програму «Спека» Діани Дорожкіної, молодіжна трикотажна колекція Наталії Соболєвої та «Версальська симфонія» Катерини Шаховської. Сюрпризом для дизайнера став дебютний показ вечірнього вбрання дочки Лариси Вороніної, яку вона облаштувала в таємничому стилі середньовіччя з масками та чорними плащами. Музичну крапку у святі поставила французькими мотивами народна артистка Грузії Тамара Гвердцителі в сукні від Катерини Шаховської. «Мода, музика та краса врятує світ», — перефразувала вона відомий вислів. Останнє на сцені довела ювілейна колекція костюмів та смокінгів пастельних тонів від Вороніна. «Зірковий» портрет Михаїл Воронін народився 10 липня 1938 року в Києві. Кравецькою справою він почав займатися у 16 років. Закінчивши профучилище, в 23 роки Воронін вже став бригадиром ательє. У 1968 році дизайнер здійснив революцію в модельному світі, розробивши жилетно-макетний спосіб зняття мірок без примірок. Одяг метра чоловічої моди неодноразово здобував нагороди на вітчизняних та зарубіжних конкурсах, серед яких золоті медалі ВДНХ СРСР та УРСР, «Золотий наперсток» Франції, платиновий приз Премія світу «Престиж» за якість продукції у Нью-Йорку. Ще в 1989 році Михаїл Воронін влаштував перший авторський показ колекції у Голівуді. Його смокінг 500-го розміру заввишки з триповерховий будинок занесено до Книги рекордів Гіннесса як найбільший у світі. Наразі Михаїл Воронін входить в сотню знаменитостей світу моди, а вироби його торгової марки продаються у 16 країнах. За словами Михаїла Вороніна, його мета — зробити такий костюм, який буде актуальним навіть через 10 років, при цьому якість дасть змогу прослужити власникові цей термін. Одягатися красиво можуть дозволити собі майже усі чоловіки: концерн Voronin випускає діловий, спортивний та молодіжний одяг різної цінової категорії (від 850 гривень до кількох тисяч доларів). Серед постійних клієнтів дизайнера — політики, спортсмени, бізнесмени і навіть президенти. Одяг від Вороніна є в гардеробі Михайла Горбачова та Рональда Рейгана. А перший президент України Леонід Кравчук 1991 року в костюмі від Вороніна зачитав слова державної присяги. Вбрання у майстра замовляли Ян Табачник, Юрій Рибчинський, Йосиф Кобзон, Володимир Гришко, Микола Басков, Сильвестр Сталлоне та брати Кличко. До слова, Михаїл Воронін став першим з українських дизайнерів, який започаткував принципово новий напрямок роботи — випуск парфумів Voronin. Дизайнер Воронін також має намір створювати ювелірні прикраси, пробні варіанти яких уже виготовлені разом з італійськими колегами, та годинників.

На тижні круїзних колекцій Holiday Fashion Week дизайнери визначили основні тенденції актуального сезонного вбрання. Збираючись у відпустку, варто віддати перевагу яскравим кольорам, цікавим малюнкам, міні-спідницям та цільним купальникам. В Одесі вже вдруге пройшов тиждень круїзних колекцій Holiday Fashion Week, що продемонстрував пляжні колекції від українських дизайнерів, а також гостей з Росії, Боснії та Британії. Хоча за часом проведення (чотири вечори) Holiday Fashion Week все ще поступається старшому братові — UFW, та за рівнем організації та кількістю зацікавлених гостей поступово набирає все більше обертів. Пляжний одяг, одяг для відпочинку, коктейльний дрес-код, різноманітні аксесуари і, звичайно, феєричні шоу-постановки від режисера Holiday Fashion Week епатажного Олексія Залевського привабили справжніх шанувальників моди. 32 дизайнери, 27 показів та 4 дні відтворили основні 10 трендів літнього сезону 2008. 1. Легкі тканини. Безперечним фаворитом серед дизайнерів став Його Величність шифон. Напівпрозорість цього матеріалу завжди притягує погляд, а легкість та натуральність забезпечує володарці шифонового вбрання комфорт. У нинішніх колекціях цю тканину можна було побачити у сукнях (Анна Бублик, Тетяна Карамболь, Оксана Караванська), блузах і топах (Анжела Ангел, Марина Ілюхіна). Не обійшлися дизайнери і без натурального шовку, вироби з якого можна було побачити майже у кожній колекції. Звісно, льон та бавовна також посіли не останнє місце у круїзних колекціях, адже ці тканини неможливо не визнати практичними. 2. Етно-стиль. Цього літа дизайнери піддалися світовим тенденціям і не змогли обійти тематику етносу. Так, настрій Сходу надихав гостей з Боснії Admirа Karisik та Slavicі Aleksijev, що показали кілька класичних моделей у турецькому стилі. Цікавим модерновим українським фольком спалахнула молодий дизайнер Марина Ілюхіна. Львівянка Олена Даць продемонструвала бежево-чорну колекцію з мотивами полтавської вишивки на сукнях, блузонах і топах. Окрім українського стилю, в колекції львів’янки пролунала ще й мелодія Японії, відображена в орігамі на міні-спідницях. 3. Міні. Все ж таки пляжний дрес-код надає перевагу довжині міні. Це завжди сексуально, завжди доречно та завжди привертає увагу. Головне, щоб міні пасувало до струнких ніжок дівчини, що наважилася вдягти занадто коротке! При цьому ця довжина впевнено увійшла до літнього туалету модниць не тільки спідницями, а ще й шортами та, безперечно, чарівними сукнями. (Анжела Ангел, Світлана Бевза, Ксенія Марченко, дует Олена Муковніна & Олена Клочок). 4. Колір. «Літо повинне бути яскравим!» — говорять дизайнери і демонструють нам чи не усі кольори веселки у своїх колекціях, диктуючи модний тон літа. Та основними акцентами цього сезону стали жовтий, синій, малиновий та салатовий. Саме жовтий та синій надихають дизайнерів на створення незрівнянних суконь різних фасонів — від приталеного короткого до розкішного довгого зі спідницею «сонце-кльош» (їх бачимо у колекціях Тетяни Земскової – Олени Ворожбіт, Анни Бублик, Оксани Краванської). Малиновий дизайнери відобразили у блузах та купальниках (Олеся Кириченко, Олена Муковніна - Олена Клочок), а салатовий здебільшого у коротких шортах та міні-спідницях (Олена Олійник, Лєра Мельцер - Мар’яна Глинська). 5. Пастель. Паралельно яскавим кольорам окремою лінією йде пастель. Ніжні відтінки, здається, ніколи не вийдуть з моди. Їх вишуканість підкреслює благородний стиль і гарний смак жінки. Кремовий, бежевий, світло-блакитний відтворювалися у коротких сукнях, майках, топах та купальниках. Чудові ансамблі у пастелі розробили Анжела Ангел, Марина Муляр, Ксенія Марченко. 6. Принти. Вже вкотре дизайнери піддаються спокусі створити речі із грайливими та веселими принтами, і вже вкотре їм це вдається на «відмінно»! Так, Олену Олійник надихали звірятка — жирафи, жабенята та слоненята, Вікторія Гресь звернулася до улюбленого вінтажу та розробила принти оголених жінок початку ХХ століття. Олена Даць відтворила у принтах літньої колекції мотиви української вишивки, розроблені в Італії за спеціальним замовленням. Та, звичайно, найграйливішою темою принтів стала колекція Ксенії Марченко з її слоганами на майках та сукнях «Море волнуется» та «Мечтать не вредно!». А окрім таких «текстівок», на речах красувалися ще й серця, наче залиті дьогтем, та крани з кристалами замість крапель води. Просто супер! 7. Аксесуари. Яке літо без яскравих аксесуарів! Занадто великі, спеціально для пляжу, сумки яскравих кольорів від дуету Тетяни Земскової – Олени Ворожбіт, легкі парео, що лише символічно «одягають» власниці купальників, можна придбати в колекціях Тетяни Карамболь, Олесі Кириченко та Марини Муляр для ARTINELLI. Головним уборам також приділили немало уваги дизайнери Катя Пшеченко, Тетяна Земскова та Олена Ворожбіт, Людмила Кисленко та Вікторія Гресь. Щодо пляжної біжутерії — слід відмітити, що дизайнери прикрас фантазували і творили незрівнянні вироби як з пластику (Олеся Кириченко, Абра-Кадабра для Тетяни Карамболь) так і з кристалів, поєднаних з камінням Swarovski, що виглядало дуже вишукано (Lena Sё для колекції Анжели Ангел). 8. Тема квітів. Дуже по-літньому виглядають сукні та спідниці з квітковими орнаментами. Такий одяг виглядає дуже романтично та жіночно. До слова, квіткова тема також є світовим трендом і при цьому зовсім неважливо, якого розміру квіти — маленькі, великі та середні, головне, що квіти! Росіянка Ія Йоц доповнила сукні брошками-трояндами, а одеситки Лєра Мельцер & Мар’яна Глинська майже в кожному ансамблі колекції використовували тканини з квітковими принтами. 9. Купальники. Зараз у моді цільні купальники і наші дизайнери це тільки підтверджують. Цікаві моделі неодмінного одягу для пляжу розробили дизайнери Олеся Кириченко, дует Олена Муковніна & Олена Клочок, Марина Муляр та Тетяна Карамболь. 10. Джунглі. Тематика тропіків дуже актуальна цього літа. Проглядаючи колекції Людмили Кисленко, Ії Йоц, Олесі Кириченко та Марини Муляр, складається враження, що хижі звірі ніби оживають на сукнях моделей. Леопард, зебра, тигр та леви стали королями вечірніх прогулянок на відпочинку. Одяг для мачо Цього літа дизайнери у чоловічих колекціях зробили акцент на сексуальність. Так, майже оголеними, у самих шортах, вийшли на подіум моделі від дуету Тетяни Островерхової – Віктора Завадського, а Анна Сосновська створила колекцію плавок та легких курточок, що вдягалися на голе тіло. В іншому напрямку працював Олександр Гапчук. Гості побачили образ зухвалого та впевненого у собі чоловіка, що має намір полонити жіночі серця. Слід наголосити, що одяг при цьому теж мав претензії на оригінальність і увагу до себе: незвичний крій брюк з заниженою лінією талії, варіації на тему сорочок – ці речі дійсно приваблювали погляди слабкої половини.

У Києві закінчився фінальний кастинг учасників проекту «Фабрика зірок – 2», який тривав 3 дні: з 11 по 13 липня. Наразі журі вже визначилося із іменами більшості фіналістів, проте всі вони тримаються у суворій таємниці. Тисячі українців віком від 18 до 28 років випробовували долю у співочому марафоні, проте менше півтисячі з них були запрошені на фінальний кастинг до Києва. Лише 50 пройшли триденне випробування, і лише 16 матимуть шанс зійти на «зоряний» Олімп українського шоу-бізнесу завдяки найпопулярнішому світовому формату. У пошуках продюсера Наприкінці минулого року керівництво «Нового каналу» анонсувало, що проект з голосним ім’ям «Фабрика зірок» матиме своє продовження. Після цього все стихло, однак тим часом тривала підготовка до другого сезону. Наприкінці весни менеджери телеканалу та компанії «СтарМедіа», яка займатиметься створенням пісенно-розважального реаліті-шоу, оголосили імена продюсера фабрики, творчої групи та графік кастингів. Відома співачка та продюсер Наталка Могилевська не просто погодилася на пропозицію «Нового каналу» очолити команду викладачів Другої української «Фабрики зірок». Вона не на жарт прикипіла до ідеї запалити нову «зірку». Свою команду вона також обирала з фахівців, які так само, як і вона, прагнуть поділитися своїм досвідом і виховати справжніх професіоналів: «Зажеврів режисер і кліпмейкер Алан Бадоєв, - розкриває секрети перемовин Наталя. – Вже погодилась хореограф Олена Коляденко. Говорила вже зі стилістом Ольгою Навроцькою. Обов’язково запрошу на «Фабрику зірок» Юрія Бардаша. Разом ми дали старт «Quest Pistols». Я допомогла їм зробити перші кроки, і Юра правильно використовував ті можливості, які я йому надала. Юрій не раз після цього пропонував мені знову попрацювати разом. Думаю, Бардаша я попрошу зайнятися тими «фабрикантами», які за форматом вписуватимуться у молодіжні музичні напрями - панк, хіп-хоп. Мені хочеться, щоб у проекті конкуренція простежувалася не лише серед «фабрикантів», але і серед педагогів. Тому планую запросити, наприклад, не одного режисера-постановника, а двох-трьох. Те ж саме стосується стилістів, хореографів. Загалом, сподіваюся, мені вдасться зібрати команду найкращих». Попри це, відомих облич на «Фабриці» буде мало, проте буде багато викладачів ВУЗів і справжніх професіоналів. Новим та єдиним ведучим Другої «Фабрики зірок» стане Дмитро Шепелєв, який від самого початку вирішив брати активну участь у відборі фабрикантів і попри зайнятість знаходив час для відвідування кастингів. Останній бій На фінальний кастинг у столицю з’їхалось близько 400 претендентів зі всієї України на почесне звання «фабриканта». Можна уявити, скільки людей довелось прослухати продюсеру та викладачам, щоб відібрати ці чотири сотні, адже лише в самому Києві на перший кастинг прийшло близько півтори тисячі потенційних Робертін Лоретті, Лар Фабіан, Дім Біланів та Брітні Спірс. На противагу відбірних турів зі штовханиною та чергами, у фінальному кастингу усі конкурсанти були розділені на десятки за гендерним принципом і кожній такій «десятці» приділялось близько півтори години. Учасникам давали максимальний час, щоб реалізувати себе. Якщо траплялось так, що група проявляла себе раніше запланованого часу, то журі одразу починало прослуховувати новеньких, які вирішили прийти заздалегідь. Репертуар виконавців різнився: від класики та оперних арій до останніх хітів Потапа. Проте піснею, занесеною до червоного топ-списку організаторами, став хіт Діми Білана «Невозможное – возможно». Загалом, за час всеукраїнського кастингу, організатори мали чудову можливість не лише ознайомитися, а й досконало вивчити репертуар цьогорічного переможця «Євробачення». Представники сильної статі намагалися справити враження на суворого продюсера, підкоривши її, перш за все, як жінку. Виконувати пісні самої Наталки Могилевської, яка очолювала журі, мало хто наважився. За перший день кастингу лише одна дівчина підготувала пісню з раннього репертуару співачки, проте виконати її нагоди так і не отримала. Одна з конкурсанток навіть переробила відомий хіт гурту «НеАнгели» «Юра, прощай» на «Наталя, привіт», натякаючи тим самим, що колись їй не пощастило потрапити на першу «фабрику», продюсовану Юрієм Нікітіним, проте на другу, під керівництвом Могилевської, вона точно пройде. Зніміть це негайно! Намагаючись підкорити журі, конкурсанти з’являються перед мікрофоном у найекстравагантніших вбраннях. Але не завжди їхні експерименти з одягом знаходять відгук у команди Другої української «Фабрики зірок». Якщо гардероб хлопців складався в основному з джинсів різного ступеня потертості, а верх змінювався у діапазоні футболка-сорочка-піджак, то дівчата використовували куди ширший арсенал. Перед журі виступали і рок-балерина у пачці, і «культуристка», яка витанцьовувала так, що туфлі, які розлетілись у різні боки, ледь не травмували членів журі. Але особливо у другий день фінального кастингу виділялася конкурсантка у сукні нареченої. Поділ білосніжного мереживного вбрання - безжалісно розірваний, рукав - наполовину відірваний, з-під спідниці кокетливо визирала рожева панчоха: «Ця сукня – знак мого нещасливого кохання, - зізналась екстравагантна одеситка на ім’я Яна. – Наші стосунки з коханим ледь не скінчились весіллям, проте він приревнував мене до сцени». За словами Яни, сукню для виступу вона знайшла біля ЗАГСу. Але таке екстремальне самовираження в одязі членів журі, як з’ясувалося, не задовольняє. Директор компанії «Стар Медіа Ентертеймент» Олексій Гончаренко чемно попросив «бідолашну наречену» перевдягтись у що-небудь більш звичне для ока. Не вгадали зі сценічним костюмом і деякі інші конкурсанти. Дівчина із сильним, добре поставленим голосом, вибрала для виступу спідницю-пачку, лосини та яскравий топ. Прослухавши конкурсантку, після короткої наради, члени журі звернулися до неї із проханням: «Зніміть, будь-ласка, спідницю!». Робити було нічого - дівчина на очах у всіх розстібнула та скинула спідницю до долу, залишившись у лосинах. Танцювальна «розминка» Після вокального «іспиту» всіх претендентів на місце в Зоряному будинку чекала танцювальна «розминка» від Олени Коляденко. Відомий хореограф і один з режисерів-постановників майбутніх гала-концертів «Фабрики зірок» уважно стежила, наскільки пластично учасники рухаються: «Всього лише маленька імпровізація, але вже можна зробити висновок, наскільки людина відчуває музику і її характер, яка у неї пластика, чи спалахують очі, коли вона починає рухатись, - так пояснила відомий хореограф танцювальної «перевірки». - Є таке популярне слово «харизма». Так от, у танці її теж видно. Людина з харизмою може бути не дуже пластичною, але коли вона танцює, на неї дивляться усі». Олена Коляденко впевнена, що у сучасному шоу-бізнесі без вміння гарно рухатися далеко не проб’єшся, тому і вигадувала кожній наступній десятці свою композицію. Декому довелось на обмеженому просторі віддатися сучасним дискотечним ритмам, а дехто був змушений танцювати еротичні танці. Цікаво, що жодна з дівчат ні секунди не вагалася і починала виписувати такі па, що професійні стриптизерки могли б багато чому навчитися у цих починаючих співачок. Психологічна «атака» Після цього учасники відбіркового туру «потрапляли до рук» психолога. З кабінету «дослідника душ» багато хто виходив шокованим: ніхто не чекав, що відношення психолога буде настільки жорстким. Володимир Іванович Голубенко (саме так звуть фахівця) приголомшував конкурсантів такими «незручними» питаннями, що ті не просто були шоковані, а деколи навіть впадали в істерику: «Я перевіряю, чи уміє людина тримати удар, - пояснює Володимир Іванович. – І ставлю не ті питання, на які вже є відповіді. А ті, які вимагають, щоб людина відреагувала як особа. Тобто думала самостійно та відкрито видавала свої думки та переконання. Звичайно, були конкурсанти, які після моїх питань тут же зі злістю покидали кастинг. Але моє завдання і полягає у відсіюванні тих, хто тримати удар не може. Хай краще ці хлоп’ята зляться на «якогось ненормального» психолога, який їх «завалив», ніж потраплять на «Фабрику зірок» і в якийсь момент зрозуміють, що не справляються. Вони зламаються назавжди! Отже, хай вже краще зляться на мене». У результаті такого суворого відбору, залишилось всього 50 найсильніших претендентів. Саме серед цієї півсотні надзвичайно талановитих юнаків і юначок і буде відібрано 16 щасливчиків, які з осені поселяться у Зірковому домі, а незабаром, хтозна, можливо й самі ділитимуться своїм досвідом зіркового життя.

Наталка Могилевська не один рік працює у шоу-бізнесі і за цей час змогла стати однією з найкращих. Тепер вона ділиться своїм досвідом із молодими «зірками», які згодом, використавши поради талановитої співачки та продюсера, зможуть також стати на один щабель із найяскравішими представниками вітчизняної, а можливо, й світової естради. На фінальному кастингу Другої української «Фабрики зірок» Наталя щедро роздавала поради. Лише потенційні «фабриканти» та читачі «Української столиці» зможуть дізнатися правила, як стати справжніми естрадними зірками. 1. Не обмежуй себе лише співом. Людина, яка пробує себе у кількох сферах, як мені здається, — цікавіша глядачеві. Тому головне гасло другої «Фабрики зірок» та й нашої естради загалом, на мій погляд, повинно бути — «Це – шоу-бізнес!», а не «У мене гарний голос». 2. Слідкуй за поставою. Груди повинні дивитися на 45 градусів вгору від лінії горизонту. Якщо у тебе від природи смуглява шкіра й екзотична зовнішність, то слід це максимально використовувати. Мінус п’ять кілограмів за два тижні - це цілком реально, перевірено на собі. Всім, хто хоче стати учасником проекту та досягти успіху, необхідно щодня, стоячи перед дзеркалом, репетирувати не менше п’яти годин. 3. Думай, у першу чергу, про глядача. Повільні, сумні, нудні пісні взагалі не співаємо. Сенс – в очах, сенс – у рухах. Ти – артист! Запали нас! 4. Змусь усіх дивитися і слухати лише тебе. Байдуже, що ти зробиш. Хоч вистрибни зі штанів, але я, як глядач, маю дивитися лише на тебе. Це не обов’язково мають бути ідеальні рухи, але вони мають бути живими та цікавими, подекуди смішними, проте справжніми. 5. Кожен ваш рух має нести певну інформацію і енергетичний посил. Менше гримас. Не потрібно морщити ніс і лоб, щоб передати емоцію, говорити повинні голос і очі! І залиште, будь ласка, у спокої мікрофон. Забудьте про звичку під час виступу перебирати по ньому пальцями.

До колекції увійшли роботи п’яти майстрів, чиї підписи на трубці гарантують якість і неповторний дизайн: Педера Джепесена, Йорна Ларсена, Пітера Хедінга, Кельда Соренсена і Кента Расмуссена. Оцінити 34 представлені трубки, виготовлені у стилі «free-hand» і вартістю від 1300 до 34 000 грн, зібралися члени Київського клубу любителів трубки. Зразки виготовлені з добірного бріару родом із Корсики, Марокко та Греції, в декорі використані бамбук, ріг, срібні кільця, штучний янтар, мундштуки, виготовлені з ебоніту. Деякі екземпляри інкрустовані дорогоцінними металами та діамантами, відмічені оригінальними авторськими знаками. Оскільки представлені трубки виготовлені в єдиному екземплярі, кожна — унікальна та неповторна. Найбільший інтерес знавців викликали трубки Cleopatra, Lion, Light Butterfly, Disc, Brandy, Squat Tomato, Light Flame та Swordfish, де кожна назва виробу відображає сюжетну інтригу, вигадану й творчо втілену художником. Кожен з майстрів пройшов власний, часом тернистий шлях до творчості, кожен має свій яскравий почерк і таємниці ремесла. Наприклад, Кент Расмуссен відомий як скульптор, Пітер Хедінг свого часу працював молекулярним біологом і виробництво трубок спочатку сприймав як хобі, а Кельд Соренсен після 25-річної практики економіста вирішив таким чином розвивати свої творчі здібності. Їх виробництво обмежене 80-100 трубками на рік, і лише Йорн Ларсен умудряється штампувати до 400 штук. Проте їх об’єднує загальна риса — їхні вироби радують серце та зігрівають душу, а тому ціни на них ростуть у геометричній прогресії. І якщо вузьке коло знавців-профі нарікло на те, що з’явитися б цим трубкам у нас роки три тому – ціни б їм не було, то широке коло шанувальників табакокуріння у будь-якому разі буде раде раптовому ексклюзивному щастю.

Усі ресторани без винятку періодично оновлюють свої меню, більшість — посезонно. І лише небагато з них так само змінюють свою винну карту, вважаючи, що балувати додатковими пропозиціями у цій частині — досконала надмірність. Залишимо це на совісті рестораторів. Але влітку принаймні абсолютно не звертати уваги на свою винну карту щонайменш безрозсудно — хоча б тому, що на літніх майданчиках у спеку гості люблять пропустити бокальчик-другий легкого холодного вина. І лише одиниці наших закладів зглянулися до того, щоб запропонувати своїм гостям спеціальну винну карту на цей період. У ресторані “Меланж”, який ми хочемо відзначити, пішли далі — все літо тут проводять винний фестиваль, коли напої достатньо високого рівня, і яких немає в звичайній винній карті, можна пити на розлив, побокально. Причому кожні два тижні змінюється країна-виробник, але у будь-якому випадку це Новий Світ. Нам пощастило освіжитися каліфорнійськими винами від компанії Stonehedge, зараз представлена демократична лінійка. Це виноробницьке господарство засновано в 1992 році в серці виноробницької долини Напа. Вже з перших винтажів вина Stonеhedge стали синонімом якості. Філософія виробництва у цій сімейній виноробні значно відрізняється від принципів великих виробників. Ще один принцип Stonehedge — вино мусить бути доступним, а тому ціна так дбайливо вироблених вин досить невисока. Вина експортуються до Європи, Азії й Африки. Stonehedge Sirah 2005 Ціна: 150мл/35грн У пронизливо-ягідному ароматі тону стиглої смородини, лісової малини, чорного перцю. Смак теж насичений, яскраво-плодовий і трохи солодкуватий, відносно легкий і збалансований, на фініші виявляється безліч спецій і приємна гіркуватість, яка сушить і одночасно прославляє вино. Прикрасить страви з м’ясом. Parsons Creek White Zinfandel Ціна: 150мл/30грн Сорт Білий Зінфандель – визначна пам’ятка Золотого штату. Але вино має блідо-рожевий колір, оскільки сусло довго настоювалося на шкірках. Аромат його яскравий і експресивний, солодко-фруктовий: від малини до брусниці. Смак теж солодкувато-плодовий, трохи колючий і сухий. Зрозуміле та приємне вино, гастрономічний універсал. Parsons Creek Chardonnay Ціна: 150мл/30грн Біле вино з легким фруктовим ароматом, легким хлібним тоном і відчуттям алкоголю. Смак теж легкий, солодкувато-плодовий, питкий, приємний, маслянистий, з вираженою кислотністю, яка закінчується приємною гіркуватістю, роблячи вино закінченим. Свіже та питке вино, гастрономічне, відмінний аперитив.

У минулий четвер винний бутік Strada dell Vino знову пригостив своїх друзів смачним вином у компанії представника винаря – цього разу гості куштували шаблі від найбільшого виробника Франції, кооперативу La Chablisienne. Шаблі вважається найкращим втіленням сорту Шардоне, і це вино з моменту своєї появи у нас стало найпопулярнішим серед білих. І це ще раз підтвердила його дегустація у супроводі розповіді про підприємство, завдяки якому 80% всього шаблі успішно продається за кордоном, під керівництвом його експорт-директора Еммануеля Гируа. Мінеральність і витонченість Chablis 2000 від «Шаблісьєн» і впізнану породисту стилістику Chablis Grand Cru Les Preuses 2001 першим оцінив голова правління VIPCAR Сергій Кривошея, завсідник бутіка, і в терміновому порядку обдзвонив своїх друзів, запросивши їх розділити задоволення від прекрасного вина. Серед захоплених, які приєдналися, опинилися голова правління ЗАТ “Мандарин Плаза” Вагіф Алієв і генеральний директор фітнес-центру «Софіївський» Олексій Дмитренко. Гості відзначили притаманну стилістику вин кооперативу та стабільність високого класу, чим улестили пану Гируа.

Думки про «фруктовий рай» цілий рік гріють нашу душу, і лише тепер ми можемо втілити їх повною мірою — з найсвіжішими стиглими ягодами, що виросли не в тюремно-тепличних умовах, а на волі й природі. Саме у цей час ягідний прикорм дарами натуральної дійсності віддає нам максимум своєї користі. І скористатися ним потрібно максимально грамотно. Що пропонують у зв’язку з надходженням сезонного природного багатства наші шинки? Частина з них, не мудруючи лукаво, просто вводять до меню щось на кшталт «ягідних кошиків» — суміш ягід без сиропів і приправ, хіба що з листком м’яти. І це правильно! Придумати краще за природу — треба бути кулінарним генієм. Але оскільки в більшості закладів творять просто нормальні люди, вони використовують ягоди в основному в десертах. І дуже рідко — для виконання вишуканих соусів до незчисленної кількості страв. Проте треба віддати належне шеф-поварам багатьох закладів: вони постворювали цього року цілі ягідні меню. Спеціальне меню десертів гастрономічного ресторану «Піна» — гімн ягідній пишності. Суничний суп із лавандовим сорбе (76 грн) та полуницею з базиліком (52 грн), ванільна панна-котта з ягодами (78 грн) й крем-брюле з маракуйі (98 грн) — тут немає меж кулінарної фантазії. У ресторанах «Блінофф» з’явилося спеціальне меню “Малинова гора — чорничні береги”, де пропонують вареники з чорницею (18 грн), млинці з чорницею (19 грн) та млинці з малиною (20 грн). До середини літа ресторан «Рів’єра на Подолі» представив вишневе меню, що включає струдель з вишнею та ванільним морозивом (50 грн), вишневий чізкейк з сорбетом (50 грн), вишневе желе з маскарпоне (50 грн) і ще багато чудових за красою та смаком страв. Ресторан при готелі «Дніпро» теж зупинився на вишні. У тутешній пропозиції виділяються: десертний вишневий суп, тарталетки з вишнею і — увага! — курячі крильця в сухарях під вишневим соусом й телятина «гриль» з овочами «по-японськи» під вишневим соусом. У «Вареничній на Дніпрі» представили фруктовий шашлик. Соковиті яблука та ніжні груші, дивні персики й пружні сливи, а ще — ананас, полуниця і навіть черешня — все пішло в хід. Спеціальний соус надає всій цій пишності дивовижного смаку. Витонченість, легкість і чудові кулінарні враження гарантовані в ресторані «Креп де Шин», де готують мус із сезонних ягід із сорбетом (52грн), фруктово-ягідне желе (43грн), вареники з вишнею або вареники з ожиною. Смак дитинства варто згадувати, насолоджуючись сирною запіканкою з вишнею. НЕЗРОЗУМІЛОСТІ Будь-який ресторан при повному розумі здатний піднести своїм гостям несподіваний сюрприз. Деякі підносять шокуючі новини. Свого часу це були кальяни у демократичних рибних (японських) ресторанах і відразу 7-9 варіантів кухонь на один дрібний заклад у нетрях Харківського району. А ось якийсь час тому ресторан «Берізка», що пропонує суміш варіацій на теми російської та європейської кухонь у холодному чорно-зеленому інтер’єрі, здався під тиском якихось обставин — і ввів до свого меню незламні вже в київських закладах суші та сашими! Тепер місо й ролли кубляться в тутешньому меню нарівні з різноманітною їжею, млинцями й олів’є. АДРЕСИ Винний бутік Strada dell Vino, вул. В.Васильківська, 1-3/2а, 4995737 Ресторан «Меланж», вул. Героїв Сталінграду, 14г, 4119571 Сигарний дім «Фортуна», вул. Басейна, 10, 2340212 Лаунж-ресторан Buddha-Bar, вул. Хрещатик, 14, 2707676 Ресторан «Козачок в Гідропарку», просп. Броварський, 7а, 80674037272 Ресторан «Креп де Шин», вул. Гоголівська, 25, 5277070 Ресторан «Берізка», вул. Еспланадна, 2, 5813222 Ресторан «Блінофф», б-р Шевченка, 36, 2016341 Ресторан «Рів’єра на Подолі», вул. Сагайдачного, 15, 5812878 Ресторан «Дніпро», вул. Хрещатик, 1/2, 2546790

Мабуть, найгучніше відкриття цього літа відбулося! Шостий за рахунком у світі культовий лаунж-ресторан Buddha-Bar нарешті відкрився в Києві 10 липня гігантською вечіркою, що зібрала, за інформацією організаторів, більше 4,5 тисяч гостей з України та близького зарубіжжя. Господарем вечірки, а також почесним гостем був Раймон Візан, творець міжнародної мережі лаунж-ресторанів Buddha-Bar, у супроводі інших офіційних осіб компанії «George V Entertainment». Грав цього вечора культовий ді-джей, резидент паризького Buddha-Bar’у DJ Ravin. Солідну групу гостей склали місцеві дизайнери: Олексій Залевський, Вікторія Гресь, дует Островерхова-Завадський – незрозуміло, як вони могли пропустити ювілей їхнього колеги Михайла Вороніна, що проходив одномоментно. Мабуть, з двох зол вибрали більше. Іншу вагому компанію соратників по цеху представляли футболісти з дружинами та подругами: Владислав Ващук, Артем Мільовський, Каха Каладзе. З найрідкісніших «у світі» птахів був Андрій Ющенко з новою подругою, а із завсідників — подружжя Дюденко. Але найщасливішими виглядали співзасновники Buddha-Bar Kiev — Майкл Дон, Бені Голані, Геннадій Медвєдєв (власники мережі «Мировая карта») та Ігор Фруман із Сергієм Дябло (“Otrada Luxury Group”). Поки невідомо, чи зрівниться популярність цього закладу з паризьким й іншими “близнюками”, але ясно одне, за ступенем пафосності воно вже увійшло до ресторанної історії Києва. Ще одне офіційне відкриття минулого тижня не загубилося на тлі цього монстра: паті на честь «Козачка в Гідропарку» 12 липня, хоч і була скромнішою за масштабами, зате набагато менш помпезною і більш серцевою. Гостей зустрічав Олександр Галушко у відповідному антуражі, тато всіх “Козачків” у мережі “Козирна Карта”, а розважала гостей весела компанія артистів на чолі з Валерієм Чигляєвим. Тут у шані опинилося не вбрання гостей, а лубково-український стиль одягу співробітників ресторану та багатий набір страв — від “ракового” стовпа до гігантського барбекю, перепелиці на рожні й об’ємні казани з піджаркою. До “Козачків”, де б вони не знаходилися, завжди приходили насолодитися кухнею, а не власною значущістю, і цей заклад, на щастя, не буде винятком.

Ді-джей із пристрасним темпераментом Mad Dog і прихильник темного звучання музики німець Свен Рютер приїдуть до української столиці, аби позмагатися у вмінні заводити публіку та порівняти ступені жорстокості власних платівок. Релізи одного з найталановитіших та найзатребуваніших hardcore-музикантів у Європі Мед Дога можна почути на всіх hardcore рейвах. І це попри те, що початок ді-джейської кар’єри Філіппо aka Mad Dog’а більше нагадував жарт. У 1995 р., після 3-х років праці з tecnichs’ами він зустрів двох друзів, разом з якими і створив команду Hardcore Terrorists. У складі цієї команди Філіппо мав неабиякий успіх, особливо у рідному місті Римі. У 1996 році Hardcore Terrorists дебютували зі своїм першим лайв-виступом в одному з найбільших римських клубів. Після цієї ночі Філіппо та його друзі прокинулись відомими. Згодом учасники колективу вирішили самостійно організовувати hardcore вечірки й разом із іншими ді-джеями створили формацію Gabbers Roma, яка, навіть попри величезний успіх, згодом розпалася. Влітку 2000 Філіппо остаточно вирішив присвятити себе написанню музики, тому залишив Hardcore Terrorists і створив новий проект, відомий нині як Dj Mad Dog. Інший учасник майбутнього «двобою» — визнаний лідер Hard Techno, прибічник темної сторони звучання музики — Свен Рютер із Німеччини. В 2005р. музикант заснував відомий JLI-Records, а незабаром свою увагу на нього звернув один із найуспішніших Hard Techno лейблів — Compressed Records. Останнім часом Рютер особливо активно просуває тему музичного хоррору. Яскравим прикладом може слугувати трек «Wer hoert was», який починається з гуркоту бензопили, або ж фон сторінки ді-джея на myspace – зображення маніяка Майкла Майерса з фільму «Halloween». На вечірці Hardcore vs. Hard Techno, окрім вищезазначених музикантів, сети відіграють ді-джеї Aggressor, Lady Kate, KLP 521 42 inc., Alex Tune, Insane, Nuke та Belkin. Потрапити у потужний струмінь нестримного звуку меломани зможуть за досить помірну ціну – від 60 до 80 грн.

Коли людина народжується — вона як чистий папір. І лише потім на нього наносяться хороші та погані звички, знання і ставлення до світу та людей. Але хто може сказати достовірно, що в нашому світі нормально, а що погано? Це лише суб’єктивна думка суспільства, яку визнав досвід минулих років шаблоном норм і законів. Незважаючи на юний вік, учасники колективу «Пара Нормальних» вже люблять пофілософствувати про життя. Проте назвати їх недосвідченими важко, адже вони встигли і на сцені, і в спорті, і в телеекрані засвітитися. Сьогодні вони виступатимуть у клубі River Palace. Поп-рок гурт «Пара Нормальних» - це Іван Дорн (він же ведучий телеканалу М1) і Ганна Добриднева. Гурт став відомим завдяки хітам «Повертайся», «Happy End», «My Honey» та «Я забув» (римейк на ТНМК). Пісні гурту були саундтреком у телесеріалах «Колишня» і «Сила тяжіння» від компанії «Амедіа», які виходили на «Новому каналі» і «1+1». Також творчість колективу отримала постійне проживання в ефірі «Русского радио», «Просто радио», Gala та NRG. На цьогорічному фестивалі «Таврійські Ігри» «Пара Нормальних» були відзначені дипломами, як один із найперспективніших молодих гуртів. Пісні гурту — це колективна творчість музикантів із відомих українських груп, а Ганна й Іван були запрошені на роль вокалістів за проханнями друзів. Ганна довгий час ділила сцену в складі ню-метал команди «Карна» і «Стан». А наразі вчиться на диригента хору та володіє технікою «вогняного шоу». Її голос має широкий діапозон: за освітою народник, за покликанням джазова вокалістка, що обожнює важку музику – голос і відображає колористику різних стилів і напрямів. Іван до 18 років заробив два перші розряди: з плавання і з легкої атлетики. До того ж, він двічі кандидат у майстри спорту: у бальних танцях і у парусному спорті. Крім всього цього, він - лауреат кількох музичних конкурсів. Нещодавно він почав зніматися у кіно та став телеведучим. Восени колектив планує випустити свій дебютний альбом, який обіцяє стати одним із найяскравіших релізів нового музичного сезону.

*Ажур* Disco 80-x/ 18 (20:00) Radio Azhur Party/ 19 (20:00) Back to the USSR/ 20 (20:00) Staff Party/ 21 (20:00) Hit Party/ 22 (21:00) Ажурна Lady’s Night/ 24 (20:00) Вул. Леонтовича, 3 2347494 *Антресоль* DJ Derbastler – Da Funky Town/ 18 (20:00) DJ Грандъ Спекулянтъ – Vintage Party/ 19 (20:00) Павло Ігнатьєв (фортепіано, імпровізації)/ 20 (20:00) DJ Derbastler – City Sound Allstars/ 24 (20:00) Бульвар Шевченка, 2 2358347 *Арт-клуб 44* NioBiuz/ 18 (22:00) Крихітка Цахес/ 19 (22:00) Город Солнца, Angie Nears/ 20 (22:00) Silvery Tone/ 21 (22:00) Качели повзрослели/ 22 (22:00) D.D.Band/ 23 (22:00) Salsa Party/ 24 (22:00) Вул. Хрещатик, 44 2794137 *Барви* Cherry Cake, Стринги/ 19 (19:00) Крик Ветра, Holi Infernal, Height Eternal, Toren/ 20 (19:00) Ковальський пров., 5 2416788 *Панорама* «Музичні вечори від «Радіо Ренесанс»/ 19 (21:00) Вул. Шолуденка, 3 2304792 *Петрович* Море Хуана/ 18 (20:00) Тріо «Джентльмены удачи»/ 20 (20:00) Тріо «Джентльмены удачи»/ 21 (20:00) Володимир Корольов/ 22 (20:00) Група «Нервная почва»/ 23 (20:00) Диско 90-х/ 23 (22:00) Володимир Куриленко/ 24 (20:00) Вул. Ярославська, 5/2 4257907 *Свінг* Група Ігоря Дяченка/ 18 (20:00) Петро Пашков (фортепіано)/ 21 (20:00) Група Ігоря Дяченка (тріо)/ 22 (20:00) Група Ігоря Дяченка (тріо, вокал)/ 23 (20:00) Група Ігоря Дяченка (тріо, вокал)/ 24 (20:00) Вул. Володимирська, 11 2792865 Ігор Ліфанов і Дмитро Нагієв роздягнуться!. Спеціально для київської публіки http://www.stolytsya.kiev.ua/118/art/1216311493.html 18 та 19 червня з двома найгучнішими прем’єрами завітає до Києва Театр Двох столиць під керівництвом Лева Рахліна. Театральна трупа, яка отримала свою назву через склад акторів і місце показу вистав (постановки, у яких задіяні артисти з Москви та Петербурга, демонструють переважно на сценах цих міст) за досить короткий термін встигла завоювати прихильність глядачів не лише Росії, але й сусідніх країн... Театр Fri, 18 Jul 2008 19:18:13 +0300

18 та 19 червня з двома найгучнішими прем’єрами завітає до Києва Театр Двох столиць під керівництвом Лева Рахліна. Театральна трупа, яка отримала свою назву через склад акторів і місце показу вистав (постановки, у яких задіяні артисти з Москви та Петербурга, демонструють переважно на сценах цих міст) за досить короткий термін встигла завоювати прихильність глядачів не лише Росії, але й сусідніх країн. Нарешті черга дійшла і до України. Свого часу, коли вистава «Милашка» у постановці Лева Рахліна із Дмитром Нагієвим у головній ролі побила в Пітері всі рекорди відвідуваності, тандем Рахлін-Нагієв вирішив не зупинятися на досягнутому і зовсім незабаром на сцені з’явилася прем’єра вистави «Кися» за повістю Володимира Куніна. У виставі «Кися» актори на чолі з Дмитром Нагієвим протягом двох годин намагаються довести до свідомості людей, що життя - це не лише бруд, кримінал, зрадництво, а ще й любов, яка попри всі можливі твердження, завжди пануватиме навіть над подібними речами. «У «Кисі» я граю кота, який страждає через ті ж проблеми, що й люди. Це трагікомедія про пригоди кота - секс-терориста часів перебудови. Дуже стьобна вистава. У ній є навіть ненормативна лексика. Спочатку вона мене шокувала. Потім я зрозумів, що мат буває різний. Наприклад, коли алкоголіки матюкаються біля кіоску, мене це дуже дратує, а тут, у конкретній сцені, він органічний і при цьому не ріже слух...», — розповідає виконавець головної ролі. У ролі кота Мартина Дмитро Нагієв різний — смішний, граціозний, зворушливий і навіть дещо мудрий. Попри те, що у реальному житті актор на дух не переносить котів, він зумів вжитися у нове амплуа досить органічно і навіть чудово освоїв пластику та звички свого героя. Проте ніяке перевтілення не змусить актора забути, що він «кумир» і «секс-символ», тому протягом всієї вистави Дмитро Нагієв демонструватиме шанувальницям принади свого тіла. Відомо, що Лев Рахлін тяжіє у своїй творчості до несподіванок і граничної оригінальності. Режисер вирішив не зраджувати принципам і тому в «Кисі» запропонував оголену епатажність. І саме ця зухвала скандальність дозволила з великою емоційністю виразити тугу за людською добротою й ніжністю. Друга вистава, яку продемонструють російські актори — екшн-драма «Територія», поставлена спільними зусиллями творчого тандему Дмитро Нагієв — Ігор Ліфанов під керівництвом того ж Лева Рахліна. Автори постановки стверджують, що їхнє творіння — це перший психологічно-пригодницький блокбастер на російській театральній сцені та найскладніша постановка з моменту заснування театру, оскільки у ній присутні й масштабна сценографія, й ефектне світло, й гарне звукове оформлення. Навіть подеякують, що в одній із особливо гострих сцен Дмитро Нагієв та Ігор Ліфанов… повністю оголяться! «Територія» — це вистава, що обов’язково зачепить за живе. У центрі уваги — людські взаємини в екстремальній ситуації, справжня чоловіча дружба, честь і гідність. Це історія трансформації почуттів і стосунків, історія шляху від лютої ненависті до самопожертви, історія вибуху людських душ…», — розповідають автори проекту. «Ми готували постановку, думаючи — пан або пропав, як театральну бомбу, найбільшу вершину у своїй творчій біографії, — каже режисер-постановник Лев Рахлін. — Повірте, цій виставі ми віддали дуже багато сил». Автори створили постановку тривалістю в 1 годину та 20 хвилин. Зумовлено це, насамперед, бажанням, щоб відвідувачі сприйняли «Територію» нон-стоп на одному подиху, без антракту. До того ж, творці «Території» впевнені: один із кращих акторських тандемів Нагієв-Ліфанов зможуть здивувати відвідувачів своїм мистецтвом перевтілення. «Ми створили постановку, яка обов’язково зачепить за живе, — стверджує Дмитро Нагієв. — Я думаю, що після вистави мають чергувати машини «швидкої допомоги»! Сподіваюся, артисти на сцені не покалічать один одного. Але ми розраховуємо, що в глядачів будуть дуже яскраві переживання». Залишається сподіватися, що складність постановок лише додасть акторам драйву, яким вони охоче поділяться з усіма глядачами. Міжнародний центр культури та мистецтв «Жовтневий палац» / 18, 19 (19:00)

Інтернаціональне тріо у складі канадки Анни Варпаховської, росіянки Катерини Райкіної та українки Лідії Яремчук впродовж чотирьох останніх днів діяльності Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки у цьому сезоні демонструватимуть виставу «Бабине літо» за п’єсою американського драматурга Айвона Менчелла. В оригіналі п’єса називається «Цвинтарний клуб» і розповідає про трьох вдов похилого віку, які познайомилися на цвинтарі, куди регулярно приходили доглядати за могилами покійних чоловіків. Три героїні відображають три характери: розважлива Доріс, сором’язлива Іда та навіжена Люсіль. Приводом для розбрату подруг стане поява в їхньому житті імпозантного холостяка, в амплуа якого вживався Михайло Янушкевич. Глядачеві ж випаде нагода переконатися у старій істині — почуття з віком не згасають. Прем’єра постановки «Бабине літо» відбулася 24 листопада 2007 року у рамках спільного міжнародного театрального проекту «Україна-Канада-Росія». Вистава була поставлена ще понад 2 роки тому у Монреалі, де дочкою легендарного Леоніда Варпаховського — Анною — був створений театр, названий на його честь. Можливо тому поява цієї постановки у репертуарі театру російської драми викликала здивування у багатьох людей. «Бабине літо» репетирують і грають не актори-емігранти, які волею випадку опинилися у Канаді, де діє театр, а цілком успішні виконавці з Києва й Москви, яких Анна Варпаховська й постановник Григорій Зискін запросили до своєї компанії. Варто визнати, що це запрошення лише позитивно відобразилося на самій виставі, зумівши вивести її за рамки «побутової» американської п’єси. Під керівництвом Григорія Зискіна разом із Анною Варпаховською акторам вдалося підняти виставу на іншу, духовну висоту, висунувши на перший план психологізацію дії. Постановка «Бабине літо» стане фінальним акордом діяльності театру у цьому сезоні, закриття якого відбудеться 22 липня. Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки / 19 – 22 липня (19:00)

Назвати Міка Джаггера, Кіт Річардса, Чарлі Уоттса, Ронні Вуда, Крістіну Агілеру, Білла та Хілларі Клінтон, Бадді Гая, Мартіна Скорсезе просто «зірками» важко навіть наймаститішим критикам. Це — символи цілого покоління, а стрічка Мартіна Скорсезе «The Rolling Stones. Да буде світло», яка з цього тижня виходить на великі екрани, розповість про тісний зв’язок політики, мистецтва та громадських процесів із рок-музикою і рокерами. Новий фільм Мартіна Скорсезе про найдорожчий гурт сучасності відкривав 58-й Берлінський Міжнародний Кінофестиваль 7 лютого 2008 року. Директор Берлінале Дітер Косслік був надзвичайно щасливий і пишався, що саме на їх фестивалі світ вперше побачив цю картину: «Мартіну Скорсезе вдалося передати в картині «Тhe Rolling Stones. Да буде світло» неповторну енергетику культового гурту. Ми надзвичайно раді тому, що на відкритті фестивалю відбудеться світова прем’єра цього приголомшливого фільму». «The Rolling Stones. Да буде світло» — унікальний документальний фільм про гурт, який виник у 1962 році в Лондоні і, здобувши успіх у Великобританії, став популярним у США під час «британського вторгнення» у 1960-х, і в усьому світі. Творчість гурту ґрунтується на блюзі та рок-н-ролі 1950-х. В основі картини — два концерти 2006 року (Beacon Theatre, Нью-Йорк), використані рідкісні архівні записи, закулісні зйомки, уривки з кліпів і інтерв’ю різних років. Серед запрошених зірок — Джек Уайт («White Stripes»), Бадді Гай, Крістіна Агілера та колишній президент США — Білл Клінтон. Для роботи над проектом Мартін Скорсезе зібрав справді «зоряний» склад не лише у кадрі. Сценарій написаний Уїльямом Монахеном («Оскар» за фільм «Відступники»). Оператор Роберт Річардсон («Оскар» за фільми «Авіатор» і «JFK») керував цілою командою визнаних майстрів своєї справи. Виконавчими продюсерами фільму виступили самі «роллінги»: Мік Джаггер, Кіт Річардс, Чарлі Уоттс і Ронні Вуд.

Шпигунська тематика наприкінці 60-х у Сполучених Штатах була не просто актуальною. Не було жодної культурної події, у якій тим чи іншим чином не зачіпалася б тема агентів розвідки. І ось коли вся ця шпигунська маса перевалила за критичну межу, надзвичайно популярним став серіал-пародія на задану тему. Сьогодні його фанати вже виросли та самі можуть знімати кіно, чим, власне, і зайнявся режисер Пітер Сігал, знявши однойменну картину «Будь кмітливішим». У екшн-комедії агент американської шпигунської організації «Контроль» Максвел Старт, майстерно зіграний Стівом Кареллом, виконує суперсекретне завдання, намагаючись знешкодити злочинне угрупування під кодовою назвою «Хаос». Проте вийшло так, що це — його перше завдання, і, як вірно помічає продюсер Чарльз Роувен, «незважаючи на те, що Макс від корки до корки вивчив керівництво зі шпигунства та пройшов усі необхідні тести, він ніколи не опинявся у ситуації, коли в нього просто стріляють». Коли після злісної змови розсекречуються імена практично всіх агентів національної безпеки, у Шефа не залишається іншого вибору, окрім як відправити на завдання наденергійного аналітика Максвела Смарта, який завжди мріяв попрацювати пліч-о-пліч із такою зіркою шпигунства, як Агент 23 (Дуейн «Скеля» Джонсон). Але натомість напарником Смарта стає вбивчо красива та досвідчена шпигунка Агент 99 (Енн Хетауей) - єдина, чия особа не була розкрита. Фільм вийшов дійсно смішним і цікавим, і, як говорить сам виконавець головної ролі Стів Карелл — на це є вагомі причини: «Я б сказав, що це на 80% комедія, на 20% — екшн, на 15% — мелодрама, на 35% — романтична історія, на 10% — пригодницьке кіно та менше ніж на 1% — жахливчик. Складете всі ці цифри разом, і Ви отримаєте набагато більше 100%, і це, звичайно, значно більше, ніж Ви можете очікувати від будь-якого іншого кіно».

«Один із найстрашніших фільмів з часів «Мовчання Ягнят», — так охрестила стрічку Грегорі Хобліта «Не залишаючи сліду» студія ВВС. Захоплюючий триллер, що перекликається з такими картинами, як «8 міліметрів» (Ніколас Кейдж, Хоакім Фенікс, режисер Джоєль Шумахер, зібрав у прокаті 45 млн. доларів), «15 хвилин» (Роберт де Ніро, Шарліз Терон). Режисер цієї картини переможець нагороди «Еммі» — Грегорі Хобліт — працював над такими фільмами, як «Первісний Страх» з Річардом Гіром і Едвардом Нортоном у головних ролях, і «Радіохвиля» (Денніс Куейд, Брюс Уїлліс). Сюжет фільму важко назвати суперновим чи принаймні оригінальним, проте у ньому є дещо більше — ідея. Саме завдяки цьому фільм вирізняється з ряду штампованих кібертриллерів. «Багато хто з нас щодня включає комп’ютер у пошуках новин: кого з кінозірок заарештували, хто потрапив у об’єктив папарацці, а хто займався сексом у громадському місці. Ми стаємо суспільством, яке поглинене подібною інформацією. Одне з питань, поставлених у фільмі, - якщо ти побачиш у мережі злочин, і тобі буде запропоновано стати співучасником, чи скажеш ти «так», якщо ніхто про це не дізнається?», — говорить один із продюсерів фільму Гару Лучезі. Сюжет стрічки такий: агент ФБР Дженіфер Марш одного дня випадково заходить на сайт, де збочинець у прямому ефірі перед веб-камерою жорстоко вбиває кошеня. Згодом жертви маніяка стають більшими, а популярність сайту зростає із нечуваною швидкістю. Технологічно просунутий вбивця-маніяк розміщує на своєму сайті картини жорстоких вбивств - доля кожної жертви безпосередньо залежить від кількості відвідувачів: чим більше подібних «свідків», тим швидше вмирає жертва. Коли Дженніфер розуміє, що маніяк має щось особисте і до неї, і до її близького оточення, їй та її команді доводиться грати наввипередки, щоб запобігти страшним вбивствам цього інквізитора, який не залишає ні слідів, ні доказів. Агент Марш береться за розслідування цієї справи, проте натовп просто бажає крові. Дайана Лейн, яку ми добре знаємо зі стрічок «Ідеальний шторм» та «Під сонцем Тоскани», чудово впоралася із новим амплуа агента ФБР, відкривши нові грані своєї творчості. Методи вбивств не такі відверто криваві та жорстокі як у «Пилі», «Хостелі» чи «Пункті призначення», проте вони також змушують стрепенутися усю нервову систему.

В Україні донедавна не дуже сприймали інтелектуальний живопис, та й до сьогоднішнього дня дехто не зовсім розуміє призначення такого виду образотворчого мистецтва. Колишній одесит, а нині мешканець Амстердаму Вадим Бондаренко — яскравий представник мистецтва для інтелектуалів — спробує привити киянам любов до подібного живопису. Сюжети робіт митця дещо апокаліптичні та шизоїдні, з властивими настроями барвистості. Кілька раз на рік Вадим Бондаренко навідується до України, залишає на батьківщині нову модель взаємин «робот-людина», і знову вирушає за кордон, де він живе та працює. Або ж пропонує співвітчизникам крізь призму власного світобачення подивитися на еволюцію машин через кілька сотень років. Саме механічним істотам присвячено черговий проект, який сам митець назвав «Технодекаданс». Колишній одесит упевнений, що зовсім незабаром роботи стануть для людей не лише помічниками, а взагалі будуть нарівні з ними. Просто останнім часом люди почали віддалятися один від одного, що виражається, на думку художника, у появі неформальних субкультур і декадансу. «Напрямок, у якому я працюю — постіндустріально-абстрактний фігуратив - базується на філософії урбаністично-інформаційного суспільства, де вторгнення машин і штучного інтелекту (у моєму випадку роботів) стає частиною життя. Люди все частіше замислюються над наближенням чогось невизначеного, загрожуючого. Але якщо кінця світу уникнути не вдасться, можна його відстрочити шляхом зміни своєї долі в кращий бік, створюючи усередині себе мирний настрій», - ділиться митець. До відкриття експозиції «Технодекаданс» у «Ательє «Карась» триватиме виставка, яка також присвячена технічному прогресу — «Робочий стіл». Уже з самої назви зрозуміло, що чимала частина картин на ній — десктопи, зображені олією на полотні Ігорем Гусєвим, Віктором Покиданцем, Сергієм Кузнєцовим, Робертом Саллером і Вадимом Бондаренком. Галерея «Ательє Карась» / з 24 липня