Cьогодні гольфом захоплюються мільйони людей різного соціального статусу й національностей, віку та статі. Ігрові поля можна знайти по всьому світі: в мегаполісах, провінційній глибинці, на шикарних курортах. Досі не було полів для гольфу тільки в Гані, Гондурасі й в Україні. Пройшло чимало часу відтоді, як королева Марія Стюарт захоплено заганяла шкіряні м’ячики в лунки перед шотландським замком Ардгован – тепер гольф не тільки гра королів. Його тепер називають спортом мільйонів, і зовсім не тому, що грошові тузи люблять обговорювати умови угод за партією на зелених галявинах, або професіонали заробляють мільйони доларів на турнірах.

ЕЛІТА НЕ КУРИТЬ

Нарешті цією весною на набережній Дніпра відкрив свої двері перший комплекс для гри в гольф. Трав’яне поле з дубовими гаями відокремили від міської метушні чепурним п’ятиповерховим корпусом із роздягальнями, spa-салоном, кімнатами відпочинку. Невдовзі почнуть працювати 2 ресторани та спортивні крамнички. Перший поверх віддано дітям – там розташовано літній денний табір із насиченою спортивною програмою. Окрім тренувань з техніки гольфа можна пострибати на батуті та водяній гірці, пограти у футбол. Проте не забувають досвідчені педагоги й про розвиток мистецьких талантів школярів, зокрема подарунки до святкування днів народження підлітки готують власноруч. Принаймні розфарбовують футболки креативніше, ніж деякі професійні модельєри.

До речі, відзначають дні народження у центрі і дорослі. В аспекті сповідування здорового способу життя, що може бути краще, ніж запросити друзів на партію у гольф на честь іменинника. Згадаємо, що античні греки на будь-яке свято влаштовували спортивні ігри: про красу їх тіл свідчать численні скульптурні шедеври стародавньої Греції. Чи не час і нам встановити таки традиції?

На ігрових полях гольф-клубів у всьому світі заборонено курити. Безкомпромісно дотримуються цього правила й київські гольфісти. Навіть на другому поверсі на терасі для драйв-рейнжу не видно, щоб хтось тягнувся за цигарками.

Засновник і керівник Київського Центру Сергій Кіроянц пояснює, що впливає атмосфера спортивності. До того ж, серед завсідників – дипломати, співробітники міжнародних корпорацій, публіка елегантна, що дбає про власне здоров’я. Не курили навіть журналісти у день свого професійного свята, коли взяли участь у першому турнірі з гольфу. Майстри пера й мікрофону повною мірою оцінили всі труднощі ведення м’яча по трав’яному полю. Землю журналісти буквально «зорали» ударами ключок, промахуючись повз м’ячі. Бувало замість білих кульок у повітрі літали шмати трави. Особливо завзятих «землеробів» взяв під опіку тренер збірної Голландії Йорген Врі, нині тренер Гольф-центру. Цей ентузіаст приїхав в Україну, мріючи, аби кожен український школяр спробував пограти у гольф. Він вважає, що на наших теренах можна масово будувати найпростіші ігрові поля, доступні усім прошаркам середнього класу, – як у Канаді, Бразилії, Індії, США чи Великобританії. Тож у вересні Йорген Врі вирушає з агітаційним туром по навчальних закладах України.

ОСОБЛИВА КУЛЬТУРА

Започатковані у Київському гольф-центрі турніри (як неформальні змагання) тепер будуть проходити по середах на зеленому полі на Оболоні протягом усього літа – на 15 лунках (3 гейми по 5 лунок) у різних форматах. Фінал сезону – 12-го вересня. Головний приз – романтична вечеря в одному із найстильніших ресторанів Києва. Додамо, що участь у турнірах по середах можуть взяти всі бажаючі, незалежно від рівня підготовки, віку та статі.

Залучення до гольфа означає набагато більше, ніж просто захоплення новим видом спорту – це, скоріше, приєднання до особливої культури: багатої традиціями, естетичної, інтелігентної й багатогранної.

Втім, голова правління Всеукраїнської федерації гольфа Геннадій Дробишевський в розмові з журналістом «Української столиці» назвав оболонський гольф-центр «стіною». «Знаєте, як у тенісі, спортсмен стоїть навпроти стіни і б’є в неї, не сходячи з місця. Ось такий гольф і пропонують на Оболоні. В Україні лише у вересні в Луганську відкриють професійний майданчик для гри. З цієї нагоди там відбудеться етап Кубка України», – зазначив пан Геннадій.

На звання батьківщини гольфа претендують кілька країн. Китайці вважають, що прародителькою сучасного гольфа була древня гра «Гуй Ван», широко розповсюджена на території Піднебесної в III-II століттях до нашої ери. У римлян була схожа на гольф гра «паганіка», що могла перейти від них до Британії у 400 році нової ери. Але батьківщиною класичного гольфа вважається маленьке шотландське містечко Сент-Эндрюс. На одному з вітражів стародавнього собору 13 століття зображена людина із ключкою в руках з характерним замахом. З походженням гри зв’язана легенда про те, як пастухи, бродячи за отарами по прибережних дюнах, розваги заради пастушими ціпками заганяли круглі камені в кролячі нори. Пізніше камені були замінені шкіряними м’ячами, кролячі нори – лунками, а замість ціпків пристосували ключки.

Перше письмове згадування про гольф, що прийнято вважати початком його офіційної історії, відноситься до 1457 року, Тоді при королі Джеймсі парламент Шотландії своєю постановою заборонив гру в гольф, оскільки заради неї солдати зневажали своїми службовими обов’язками – тренуваннями в стрільбі з лука.

«ПРОЙТИ ЛУНКУ»

Професіонали-гольфісти передбачають появу справжніх полів для гольфу поблизу Києва лише за кілька років. За словами Геннадія Дробишевського, «якби здійснювалися усі проекти, про які чув за останні 10 років, полів для гольфа уже було б понад 30. Та поки що не маємо жодного. Нині начебто 8 проектів «у роботі». Однак лише росіяни в Конча-Заспі всерйоз розпочали будівництво. І мали б наприкінці 2008 року здати об’єкт, але заважають бюрократичні перепони. Тож у кращому випадку жителі і гості столиці смак справжньої гри зможуть відчути не раніше ніж за два роки».

Щодо правил гри, то вона починається з того, що м’яч ударяється ключкою на спеціально підготовленій площадці «ті», у напрямку наступної коротко вистриженої галявини навколо лунки «паттінг-грін». При цьому шлях м’яча лежить крізь два види ділянок: «фервей» із травою середньої довжини й «раф» (у пер. «грубий», «не обстрижений») – висока трава. Суть гри в тому, щоб, як це прийнято казати, «пройти лунку». Тобто, почавши рух із площадки «ті», потрапити в розташовану на «паттінг-грі». Фанати гольфа неодмінно намагаються випробувати свої сили в грі на батьківщині гольфа, у Шотландії, на найвидатніших полях у світі: відвідати знаменитий клуб St. Andrews, на полі якого відбулася перша офіційна гра в гольф в XV столітті. Це старе поле, відкрите в 1764 році, характерно своєю природною конфігурацією, що майже не змінилася за останні 200 років. Можна сказати, що воно сформувалося самою природою рухом дюн унікально складної форми. Гра тут – це дійсний виклик і аматору, і професіоналу.

Поля для гри в гольф, як правило, діляться на два типи – «паркленд» і «лінкс». На перших росте багато дерев, а це додаткова складність навіть для досвідчених гольфістів. Поля «лінкс» – це піщані дюни, трохи облагороджені людиною. Цікаво, що у Великобританії лише за останні роки було відкрито 700 таких полів.

Цікаві факти з історії гольфу В 1949 році на відкритому чемпіонаті в Сендвіче Гарі Бредшоу після удару знайшов свій м’яч в пивній пляшці, шийка якої була розбита. Кілька осколків застрягло в м’ячі. Якби Бредшоу визнав м’яч непридатним до гри, його могли б дискваліфікувати. Довелося гравцеві розбити пивну пляшку і продовжити змагання. В клубі любителів гольфа «Фулфорд», Йорк, Англія є меморіальна дошка, прикріплена до дерева на 17-ій лунці, де відмічено, що Бенхард Лангер в турнірі «Бенсон» грав удар «чіп» прямо з дерева, де застряг його м’яч. Влітку 1963 року Скотт Кінг грав з Робертом Кларком. Кінг втратив м’яч, і Кларк допоміг йому в пошуку, але коли він повернувся до свого м’яча, то не виявив його. Задоволений виляд корови, що стояла поряд, свідчив, що м’яч знаходимося в її шлунку. Гравці знову зустрілися на полі, і знову Кінг втратив м’яч. Відправившись разом з ним на пошуки, Кларк передбачливо накрив свою кулю картузом. Повернувшись, він не знайшов ні картуза, ні м’яча. Зате корова була ще більш задоволена. 23 листопада 1931 року Джордж Атдаун кожен перший удар (він грав усі 18 лунок) робив з гумової смужки, прикріпленої на лобі міс Енн Шоу. Джон Міллер у 69 років зробив удар, який потрапив в машину, що стояла, пронизав її, зачепив ще кілька машин, після чого влетів у відкрите вікно будівлі клубу і потрапив в киплячий казан, так жодного разу і не торкнувшись землі. Собака спеціально натренований на пошук м’ячів для гольфа, була в 1971 році удостоєна почесного членства одного з гольф-клубів Нової Зеландії. М’ячі, знайдені собакою, продавалися членам клубу, а виручені гроші йшли на розвиток гольфу. За кілька років Веді, орел, що належить Бобу Інглесу, секретареві одного з гольф-клубів, знайшов понад 35 тисяч м’ячів для гольфа. У 1907 році Джон Болл уклав парі, що обійде озеро Хойлейк, ударяючи ключкою по м’ячу під час густого туману не більше ніж за 2 години, зробивши не більше 90 ударів. Джону знадобилося менше 2 годин і всього 80 ударів. Секрет його був простий – він скористався м’ячем чорного кольору, який краще видно в тумані. У листопаді 1971 року відомий марафонець Ян Колстон за добу забив м’яч в 401 лунку. Цікаво, що до цього Ян в гольф не грав і лише напередодні узяв кілька уроків гри. При встановленні свого рекорду Ян скористався послугами мотоциклістів, які фарами освітлювали вночі майданчик, і добровольців, що шукали м’яч. Щоб не робити перерви у грі, Ян добу не їв і не пив.