Протистояння між Росією та Америкою вимірюється не гостротою заяв лідерів, а економічними перемогами – великими бізнесовими проектами, які росіяни чи американці втілюють у життя на території Європи.

В країнах Європи вони намагаються привести до влади своїх симпатиків-політиків, які лобіюватимуть бізнес-інтереси Америки чи Росії. Україна територіально належить до Європи – тож нашу територію ніколи не оминала боротьба між проросійськими та проамериканськими політиками.

ПОБАЖАННЯ ЄВРОПИ

Після того, як Віктор Ющенко підписав указ про розпуск парламенту, 19 квітня на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи у Страсбурзі 107 представників від різних країн лише проголосували за текст-лист до України.

Резолюція – це всього лише звернення, прийняте дорадчим органом або міжнародною організацією (в даному випадку, консультативним органом Ради Європи). І формально він нічим не відрізняється від листа-звернення Голови Верховної Ради України Олександра Мороза до президента Віктора Ющенка – з проханням скасувати указ про розпуск парламенту України. Бо резолюція не має ніякої серйозної ваги – це всього лише порада-побажання Європи. Проте всі українські політики тлумачать ці поради по-своєму і, логічно, —завжди на свою користь.

Європейці неабияк перелякалися, коли у січні цього року росіяни знизили тиск нафти у трубопроводі «Дружба», який йде з Росії по території Білорусії до Європи. Тим часом, як у Росії свята тривали аж до 19 січня (свято Водохреща), поляки, які першими відчули зниження тиску у трубі, не змогли отримати з Кремля ніяких коментарів. На Лондонській міжнародній нафтовій біржі ціни ф’ючерсів зростали, на електронних торгах у Нью-Йорку сира нафта дорожчала. А відновився тиск у трубах так само швидко і незрозуміло, як і знижувався. У результаті росіяни звинуватили президента Білорусії Олександра Лукашенко в тому, що це він крав нафту з труби. А європейці зрозуміли, що не можуть не зважати на думку Росії.

Не можна також забувати, що 2004 року були всі умови, аби європейці почали втручатися у політичну ситуацію в Україні.

По-перше, населення було неабияк розпалене. І якби опозиціонери Ющенко й Тимошенко дали команду, то люди почали б брати штурмом державні установи.

По-друге, Віктор Ющенко тоді заявив, що не хоче вести переговори з Віктором Януковичем та Леонідом Кучмою без сторонньої допомоги.

Нині ж Янукович, по-перше, подбав про своїх прихильників, яких заздалегідь привезли на Майдан Незалежності. А, по-друге, він без сторонньої допомоги запропонував 27 травня зустрітися Ющенку у присутності Тимошенко й Мороза.

Американці ж у Білому Домі вирішили не висловлюватися на користь Віктора Ющенка – аби його не звинуватили у відстоюванні проамериканських інтересів. Краще – якщо європейці озвучуватимуть потрібну інформацію на підтримку президента України.

Так, 28 травня Верховний представник ЄС з питань загальної зовнішньої політики і політики безпеки Хавьер Солана, який допомагав Віктору Ющенко на переговорах у грудні 2004 року, одразу ж привітав його з достроковими парламентськими виборами. Тож, напевно, для Америки це могло б бути найкращим варіантом розвитку подій – коли Віктор Ющенко, маючи сильних західних радників, прислухався до їхніх «месседжів» за зачиненими дверима. Після цього він знайшов можливість заблокувати роботу Конституційного Суду – звільнивши трьох суддів і домігся відставки його голови. Тепер європейці «дивуються», чому ж це не вдалося розв’язати конфлікт «правовим шляхом». Й очікують на нові вибори.

ЕКОНОМІЧНІ ВАЖЕЛІ

Три місяці тому прем’єр-міністри Греції й Болгарії Константінос Караманліс та Сергій Станішев підписали з Володимиром Путіним договір про спільне будівництво нафтопроводу «Бургас-Александрія». Рівно через два тижні міністри енергетики урядів Румунії, Хорватії, Словенії та Сербії домовилися про будівництво альтернативного нафтопроводу «Констанца-Трієст», що працюватиме, звісно ж, не на користь росіян.

А Володимир Путін домовився з німцями (адже, ще працюючи у КДБ та живучи у Німеччині, завів там багато впливових друзів) про спільне будівництво «Nord Stream» – газопроводу через дно Балтійського моря. І не дивно, що симпатики Америки – голови урядів країн Балтії (зокрема, Литви та Латвії) виступили проти цього проекту, називаючи його «екологічно небезпечним».

Влада Америки й Росії не припинить боротьби за своїх людей на чолі європейських країн – принаймні, у найближчі десятиліття. А змагання це тривале й ризиковане. Здавалося, що цієї весни росіяни програли у Франції – бо до влади прийшов проамериканськи налаштований Ніколя Саркозі. Якщо ж симпатик Росії Сеголен Руаяль візьме 17 червня місця у парламенті – розклад сил може знову змінитися. Зарано раділи росіяни в січні 2007 року – коли у Сербії на виборах переміг Воїслав Шешель. Тоді симпатик американців президент Борис Тадич зробив все можливе, аби головою уряду місяць тому став Воїслав Коштуніца. Зараз опозиціонер Шешель, отримавши більшість у парламенті, теж тримає руку на пульсі – таки очікує на можливість привести до влади симатиків Росії.

Україна: ми добре пам’ятаємо, як голова українського уряду Віктор Янукович настільки зміцнив свої сили, що у березні цього року навіть наказав не пускати українське зерно в європейські та африканські країни. Посол США Вільям Тейлор з цього приводу таки похвилювався. Їздив в одеський порт «Южний», давав інтерв’ю журналістам, стверджуючи: це – антиправові дії уряду. Однак навіть Віктор Ющенко нічого не міг вдіяти у тій ситуації. Бо треба визнати: до того, як він 2 квітня не підписав указ про розпуск парламенту, мало хто взагалі вірив у те, що він хоч щось вирішує у нашій державі. Цей указ – остання надія не віддати владу у «східні руки».

ДІАЛОГ СХІД-ЗАХІД

Зараз до діалогу підключилися й сусіди зі сходу. Володимир Путін в інтерв’ю західним ЗМІ, відповідаючи на запитання про ситуацію з демократією за межами Росії, сказав: «Я про пострадянський простір взагалі не кажу – була одна надія на хлопців з України, але й ті повністю себе дискредитували! Там йде до суцільної тиранії. Цілковите порушення Конституції та інших законів».

Почувши це, президент Віктор Ющенко, знову ж таки через журналістів, відповів щось на кшталт «сам дурень»: «Я не хочу робити жодних аналогій. Але мені здається, що приблизно 15 років тому для такого врегулювання кризи у декого з наших сусідів знадобилося введення військ і стрілянина по парламенту тільки для того, аби отримати ту саму відповідь (перевибори. – авт.), яку сьогодні українські політичні сили, українські політичні інституції отримали шляхом надзвичайно складних політичних переговорів». А посол Російської Федерації Віктор Черномирдін такий діалог між російським та українським президентом охарактеризував так: «Президенти не жартують. Частка жарту присутня скрізь. Але ці питання потрібно глибше розуміти».

Тож, можливо, хтось і сприйняв як жарт слова Ющенка та Путіна в бік одне одного, проте все це «треба глибше розуміти». Адже навряд чи такий діалог міг би будь-коли виникнути між Віктором Януковичем та Михайлом Фрадковим, або Путіним та Януковичем, якби він став президентом.

Нинішній президент України Віктор Ющенко тим часом пообіцяв підписати решту законів, необхідних для вступу до Всесвітньої торговельної організації (ВТО). В інтерв’ю британським журналістам Віктор Ющенко заявив про бажання України вступити в Євросоюз, розпочавши з членства у ВТО.

«Вважаю, що вступ у ВТО збільшить експорт України на 5–10%, і надасть справедливий доступ до світових ринків. Це дуже важливий крок для національної економіки – це головна частина наших планів інтегруватися в європейські інституції», – ще раз нагадав сходу про свої західні плани український президент.

Сергій Толстов,

експерт Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:

– Керівництво західних країн втручається в політичну ситуацію в Україні, але робить це особливим чином. У них прагматичні міркування: якщо Ющенко переможе у сьогоднішньому протистоянні, то введе країну в НАТО. Але відкрито західні країни його не підтримують – вони надають всього лишень приховану підтримку. Згадаймо, як на засіданні Парламентської асамблеї Європи європейці сказали, що нові перевибори відбудуться, якщо Конституційний Суд не зможе нічого вирішити. У резолюції йшлося про те, що або відбудуться вибори, або буде правове розв’язання конфлікту. Однак правового розв’язання немає. Отже, будуть перевибори.

А 11 травня представник Європейської комісії Крістіна Хоман зазначила, що не отримувала від прем’єр-міністра Віктора Януковича прохання про допомогу у розв’язанні внутрішнього політичного конфлікту в Україні. Але порадила йому в будь-якому разі звертатися за порадами до Хав’єра Солани. А Верховний представник ЄС з питань загальної зовнішньої політики й політики безпеки Хавьер Солана вже заявив, що перевибори стануть найкращим шляхом розв’язання кризи. Хоча, де-факто, крім перестановки сил, вони нічого не принесуть.

Скоріше, європейцям вигідна сьогоднішня ситуація. У 2004 році вони мали негативне ставлення до Леоніда Кучми, і будь-які його дії тлумачили як недемократичні. Можливо, якби він зараз був президентом та написав такий указ, як Ющенко, то це викликало б різку негативну реакцію європейців. А ось якщо це вирішив Віктор Ющенко – то все позитивно.

Хочу також нагадати про деякі аспекти спільної заяви Ющенка, Мороза та Януковича від 27 травня: у сьомому пункті йдеться про те, що президент зобов’язується не допустити будь-якого втручання в роботу судової гілки влади та правоохоронних органів. Однак бачимо, що робота суду паралізована саме завдяки звільненню президентом трьох суддів та відставки голови Конституційного Суду Івана Домбровського. А насправді: парламент заважає Ющенку відправити у відставку Януковича, бо повноваження президента забезпечують прямі вибори, а уряду – парламент. Вигадана схема відправлення Януковича у відставку не забезпечується Конституцією України. З іншого боку, Конституція нині не забезпечує і більшість дій в українському політикумі. Тож західним країнам вигідно, аби парламент України був паралізований – тоді їхній симпатик Віктор Ющенко отримає свободу дій. На його користь те, що зараз він має адміністративну вертикаль та потужні силові органи, які, до речі, й так не підкоряються Віктору Януковичу.

Михайло Погребинський,

директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:

— Не можу погодитися з тим, що західні країни нині не втручаються у політичні події в Україні. Дуже активні зараз посли, які постійно зустрічаються то з Ющенком, то з Морозом. Здавалося б, зовні Америка та Росія демонструють млявий інтерес до політичної ситуації в Україні. Але це не так. Європейцям ліпше, аби переміг Ющенко і безкровно. Напевно, якби зараз президентом був Віктор Янукович, і якби він видав такий же указ у ніч з 2 на 3 квітня, то нас давно б уже виключили з Ради Європи. Ось такий подвійний західний стандарт.

А ось американці нині виконують роль утримувачів. Адже в разі розв’язання конфлікту радикальним шляхом, вони можуть втратити свого протеже – Віктора Ющенка. Бо президента зараз мало хто підтримує з населення. І вважаю, що поведінку американців позитивною.

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Олександра Разумкова:

– Сьогодні бачимо адекватну ситуацію наших партнерів на заході та сході до ситуації, яка відбувається всередині України. І нинішні події не можна порівнювати з 2004 роком – адже українські політики запевнили, що можуть розв’язати ситуацію власними силами.

Скажімо, Європейський Союз займає активну позицію – аби допомогти врегулювати конфлікт. Тим паче, що в нього вже напрацьований з Україною механізм взаємовідносин. Приміром, завдяки діяльності Венеціанської комісії можна регулювати зміни до Конституції України. Цікавиться політична еліта і думкою східних сусідів. Невдовзі президент Ющенко поїде до Росіє й запитає Володимира Путіна про його ставлення до українських подій. Особливо з огляду на нещодавні висловлювання президента Російської Федерації всім хотілося б почути від нього чіткішу позицію.

Валерій Чалий,

директор міжнародних програм Українського центру економічних та політичних досліджень ім. Олександра Разумкова:

– Сьогодні спостерігаємо адекватну ситуацію наших партнерів на заході та сході до ситуації, яка відбувається всередині України. І нинішні події не можна порівнювати з 2004 роком, оскільки українські політики запевнили, що можуть розв’язати ситуацію власними силами.

Скажімо, Європейський Союз займає активну позицію, аби допомогти врегулювати конфлікт. Тим паче, що в нього вже напрацьований з Україною механізм взаємовідносин – наприклад, завдяки діяльності Венеціанської комісії можна регулювати зміни до Конституції України. Цікавиться політична еліта і думкою східних сусідів. Невдовзі президент Ющенко відвідає Росію, аби запитати Володимира Путіна про його ставлення до українських подій. З огляду на нещодавні висловлювання президента Російської Федерації хотілося б почути від нього чіткішу позицію.

А загалом політична ситуація в Україні оптимістична. Якби лишень не гальмувалася деким у парламенті. Адже зрозуміло: як іноземцям, так і громадянам України, що нові вибори — неминучі.